Реакція людини після викриття може сказати про зраду більше, ніж сам факт невірності. За словами фахівців, іноді насторожити мають навіть подарунки та раптова ніжність партнера.
Про це пише нью-йоркська психотерапевтка та сексотерапевтка Чамін Аджан.
За її словами, реакція після викриття невірності здатна показати, чи йдеться про одиничний випадок, чи про стійку деструктивну модель поведінки. Людина, яка справді шкодує про разову зраду, зазвичай одразу визнає біль, завданий партнеру. Натомість серійний зрадник може применшувати наслідки, перекладати провину на партнера або більше переживати через те, що його викрили, ніж через саму зраду.
Аджан пояснює, що серійна невірність не завжди пов’язана лише з постійним прагненням до сексуального задоволення. За такою поведінкою можуть стояти нав’язливі моделі, невирішені травми або спроба за допомогою сексу регулювати болісні емоції. Додатковим чинником буває підвищена чутливість до винагороди та залежність від ризику, збудження й відчуття забороненості — і тоді людина може знову й знову повертатися до поведінки, яку важко контролювати.
Серед можливих ознак невірності терапевтка називає різку зміну поведінки. Партнер може стати відстороненим, дратівливим і надмірно критичним. Але іноді буває навпаки: людина раптом стає незвично ніжною, починає дарувати подарунки й засипати надмірними компліментами.
Ще одним сигналом може бути несподівана зміна сексуального життя — як втрата інтересу до близькості, так і раптове посилення активності чи поява нових уподобань без попереднього обговорення з партнером.
Водночас Аджан наголошує: поняття невірності кожна пара визначає по-своєму. Для когось найболючіша фізична зрада, а для інших — тривалий таємний емоційний зв’язок, навіть без сексу.
При цьому викриття зради не обов’язково означає кінець стосунків. За словами терапевтки, відновлення можливе, якщо обидва партнери готові працювати над причинами того, що сталося, і поступово повертати довіру. Тимчасова відкритість — більша прозорість щодо повсякденного життя — може допомогти на цьому етапі, але не повинна перетворюватися на постійне стеження.
Головне, підсумовує Аджан, — зрозуміти не лише те, що сталося, а й чому така поведінка виникла.