Перевезення лежачих хворих: досвід родин і рекомендації медиків

У кожної родини, яка стикалася з лежачим родичем, є своя історія. І хоча ці історії різні — вік, хвороба, обставини — є дещо спільне: страх, розгубленість, відчай. Особливо, коли вперше виникає потреба організувати перевезення лежачих хворих Київ чи за межами столиці.

Пані Ольга розповідає: «Моя мама після інсульту не могла підвестись. Її треба було везти з Оболоні на реабілітацію в Бучу. Спочатку ми думали – викличемо таксі, посадимо, якось доїдемо. Але коли медсестра побачила наш “план”, вона сказала: або викликаєте спеціалізований транспорт, або це буде остання поїздка для мами».

І вона мала рацію.

Транспортування хворих — це не про комфорт. Це про безпеку. Можна поїхати в дорогій машині, але без знань, як правильно укласти людину, без медика в салоні, без обладнання — і дорога стане небезпечною пригодою. Навпаки, професійне перевезення може бути не таким “лакшері” зовні, але в середині там — моніторинг, кисень, досвідчені руки й спокій.

Пан Ігор, чий брат втратив здатність рухатись після ДТП, згадує: «Ми возили його з Києва до Житомира тричі. Кожного разу обирали професійних перевізників. Бо в машині все було продумано: укладка, фіксація, навіть знеболення в дорозі. І головне — не було страху».

Медики часто наголошують: правильно організоване перевезення лежачих хворих Київ — це частина лікування. Якщо під час дороги людина отримує стрес, відчуває біль, замерзає чи задихається — це все має наслідки. Навіть після безпечного приїзду стан може погіршитись.

А як правильно?

Почати з діалогу з лікарем. Який стан хворого? Чи стабільний тиск? Чи потрібен кисень? Скільки годин дозволено бути в дорозі? Якщо це тривала подорож — чи можна робити зупинки?

Потім — чесна розмова з перевізником. Пояснити ситуацію: вік, вага, поверх, наявність ліфта, супутні хвороби. Не приховувати нічого. І не соромитися питати: чи є фельдшер? Чи є аптечка? Чи є спеціальні носилки?

І ще: емоції. Вони часто забуваються, але даремно. Бо пацієнт — це не просто “об’єкт перевезення”. Це — людина, яка боїться, соромиться, іноді почувається зайвою. Добре слово, улюблений плед, спокійні пояснення — іноді це важливіше за будь-які медикаменти.

Пані Людмила поділилась: «Ми з чоловіком перевезли тата з лікарні додому. Це була важка поїздка, але водій і медик в машині говорили з ним, питали про його улюблені пісні, слухали радіо разом. Тато навіть жартував. Для нас це був момент людяності, якого не вистачало в палатах».

Тож коли постає питання транспортування хворих — не бійтесь звертатися до професіоналів. Так, це коштує. Але й ризики без них — часто значно більші. І справа не лише в техніці, а в людях. У тому, як вони слухають, реагують, підтримують. У тому, як перетворюють дорогу в турботу.

Бо перевезти — це не просто довезти. Це дати відчуття, що людина важлива. Що вона не тягар. Що її здоров’я — у безпечних руках.